Вулиця П.Кравчика
Вулиця Будівельників
Дендрологічний парк

Навігаційна стежка

Виконавчі органи ради

Україна як член міжнародного співтовариства бере участь у діяльності зі створення сприятливого для матерів та дітей середовища, в якому гідний розвиток і захист їх прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українського суспільства.

Відповідно до ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків, піклування, покладаються на державу. Захист материнства в Україні визначений у ст. 24 Конституції України як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством, правова, моральна та матеріальна підтримка материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

 Кодексом про шлюб та сім’ю України встановлено, що держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї, умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

В основі сімейного виховання кожної країни лежить певне повне сімейне право, яке закріплено такими міжнародними документами, як Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Асамблеєю ООН і ратифіковані в нашій країні Верховною Радою України, де зазначено, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні. Якщо ж вони жорстоко поводяться з дитиною або не турбуються про неї, якщо навмисне чи ненавмисне наносять шкоду фізичному чи моральному здоров’ю дітей, відповідні компетентні органи на підставі судового рішення позбавлять їх батьківських прав, а дітей відправлять на виховання в державні установи.

Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності.  

Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» передбачено такі види державної допомоги сім’ям з дітьми: допомога у зв’язку з вагітністю та пологами, яка надається всім жінкам, в тому числі неповнолітнім; одноразова допомога при народженні (усиновленні) дитини, яка може надаватися одному з батьків (усиновлювачів) дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, яка може надаватися матері, батьку або іншим особам, що фактично здійснюють догляд за дитиною; допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми, в тому числі самотнім особам, сукупний дохід яких є нижчим від прожиткового мінімуму для сім’ї; допомога на дітей одиноким матерям, що надається жінкам, які не перебувають у шлюбі, одиноким усиновлювачам, батькам, що виховують дитину без матері, вдовам (вдівцям). За вказаним Законом місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об’єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім’ям з дітьми.

Згідно з Кодексом законів про працю України жінки мають право на трирічну неоплачувану відпустку по догляду за дитиною із збереженням робочого місця і трудового стажу. Крім того, жінці-матері при необхідності може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, до досягнення дитиною шестирічного віку, із зарахуванням терміну відпустки до стажу роботи. За бажанням жінки у період перебування у відпустці для догляду за дитиною, вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Відповідно до ст. 179 Кодексу законів про працю України на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів-70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів, із збереженням заробітної плати в повному обсязі.

Тривалість відпустки у зв’язку з пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

При цьому, можливе приєднання до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами щорічної основної і додаткової відпустки незалежно від тривалості роботи жінки на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.

Жінки, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, мають право на відпустку з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку. Жінки, які усиновили дитину, отримують право на відпустку по догляду за дитиною на тих же умовах, що і жінки, які народили власних дітей.

Окрім щорічної відпустки, жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину інваліда, одинока матір або особа, яка взяла дитину під опіку, має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових 1 неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

 Батько дитини, який виховує дитину без матері, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, можуть скористатися правом вищезазначених відпусток та роботи на умовах неповного робочого часу.

Роботодавцям забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям-за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (а у випадках, коли дитина потребує домашнього догляду - до 6), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини – інваліда з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації. В таких випадках, а також у випадках звільнення жінок після закінчення строкового трудового договору, повинно мати місце обов’язкове працевлаштування. 

Передбачено встановлення неповного робочого часу для жінок, які мають дітей; перерви для годування дитини; обмежене використання праці жінок на роботах у нічний час; заборонено залучати вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення у відрядження; обмежене залучення жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт та направлення їх у відрядження; переведення на легку роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років.

Порядок застосування праці дітей визначається законодавством України про працю. Вік, з якого допускається прийняття дитини на роботу, становить 16 років (ст. 21 Закону «Про охорону дитинства»). Діти, які досягли 16 річного віку, мають право на заняття підприємницькою діяльністю (ст. 22).

Діти мають право об’єднуватися у дитячі та молодіжні громадські організації за умови, що їх діяльність не суперечить Конституції та іншим законам України, не порушує громадський порядок і безпеку держави, права і свободи інших осіб, не шкодить моралі та здоров’ю дітей та інших громадян (ст. 23). Держава гарантує соціальний захист: дітей, які перебувають у несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях; дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків, піклування; дітей-інвалідів, дітей з вадами розумового або фізичного розвитку; дітей, уражених ВІЛ-інфекцією та хворих на інші невиліковні хвороби; дітей біженців, дітей, які постраждали від стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф (ст. 24,25,26,29,30 Закону «Про охорону дитинства»). Забороняється : участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах; утворення дитячих воєнізованих організацій та формувань; пропаганда серед дітей війни і насильства. Закон передбачає відповідальність за порушення законодавства про охорону дитинства. Зокрема у ст. 35 зазначено , що особи , винні в порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність до законів України.

На забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав спрямований Закон України «Про охорону дитинства» (2001) За цим Законом держава гарантує дитині права: на охорону здоров’я; на ім’я та громадянство; на достатній життєвий рівень; на вільне висловлення думки та отримання інформації; на захист від усіх форм насильства (ст.6); на проживання у сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них; на піклування батьків; на спілкування з батьками, які проживають окремо чи в різних державах; на майно та житло; на освіту. Закон передбачає також залучення дитини до національної та світової культури (ст..20).

В Україні останнім часом приділяється велика увага з боку держави щодо законодавчої підтримки дітей, до якої можна віднести Закони « Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Сімейний та Цивільний кодекси, що ґрунтується на основному Законі нашої держави - Конституції України.